Лісновицька ЗОШ І-ІІ ступенів

Урок на тему: «Україна – наш спільний дім”

(конспект уроку для початкових класів )

Цілі: формувати уявлення учнів поняття «нація», географічне положення України, кордони,ознайомитись з історико-етнографічними регіонами, розвивати інтерес до минулого, бажання зберегти і примножувати культурну спадщину, розширювати знання державної і національної символіки України, виховувати любов до своєї Батьківщини.

Обладнання: політична карта Європи, фізична та історико-етнографічна карти України, атлас «Мандруймо у Дивосвіт», поетичні твори про Україну, державна і національна символіки, народні іграшки, вишиванки.

План уроку:

1.Сторінка «Державна символіка».

2. Сторінка «Поетична».

3. Сторінка «Географічна».

4. Сторінка «Розважальна».

5. Сторінка «Історична».

6. Сторінка «Народні символи».

7. Сторінка «Народна іграшка» .

8. Сторінка «Мова калинова».

9. Сторінка «Твоя книжкова полиця».

Дорогі діти! Розпочинаємо наш перший урок. Він присвячений краю, де ми живемо, рідній Україні. Гортаючи сторінки книги “Україна- наш спільний дім” ми поринемо у світ історії, традицій, культури, мови нашої Батьківщини.

Сторінка 1: Недавно ми відзначали день народження, який святкувала вся держава. Що це за день? Скільки років нашій державі? 24 серпня 1991 року, 20 років тому прийнято Акт проголошення незалежності України. Україна має тепер свої державні символи: Герб, Прапор, Гімн, які уособлюють її історію. Герб – символ влади. В його основу покладено стародавній золотий Тризуб. Національний прапор – синьо-жовтий стяг. Жовтий колір-це колір жовтої ниви, хліба, зерна. Синій колір – це колір чистого мирного неба. Державний гімн України написали М.Вербицький і П.Чубинський.Герб, Прапор, Гімн – візитна картка держави, яка вирізняє її поміж інших країн світу.

В небі блакитному сонечко сяє,

Всіх на землі теплом зігріває.

Лан золотистий за селом колоситься,

Жовтого кольору стигла пшениця.

Герб старовинний – на синьому тлі

Сонячно сяє тризуб золотий.

Жовто-блакитний наш стяг України

Сонячний, мирний ,чистий, святий.

Сторінка 2:.- Що ви знаєте про Україну? - За якими ознаками будемо шукати її на карті?

- Доберіть слова-ознаки до слів: степ, море, гори,ріки, озера,ліси…

Послухайте, як про Україну писав поет Білоданчик:

Гей, велика Україна!

Має гори та долини,

Стави, ріки й Чорне море,

Коло берегів прозоре.

А над ними міста, села,

Наша пісня в них весела,

Це земля свята, єдина

Наших прадідів-батьків.

Сторінка 3:Розповідь біля карти Європи.  Територія України має площу — 603, 7 тис. кв. км. Знаходиться в Центральній і Східній Європі. Із заходу на схід простягається на 1316 км, а з півночі на південь — на 839 км. Має 7 сусідів. На заході Україна межує з Румунією, Молдовою, Угорщиною, Словаччиною та Польщею, на півночі — з Білорусією, на сході—з Росією. На півдні — широкий вихід до двох морів: Чорного й Азовського.

Назвіть найбільші географічні об’єкти.

Сторінка 4: Фізкультхвилинка.

Сторінка 5: (Учитель вивішує фізичну карту України.) Зараз ми помандруємо землями України, які в минулому були окремими князівствами, державами. Вони різні за розмірами, зараз не мають чітких меж, тому що з’єднані в одну велику державу. За історичними особливостями розвитку Україна поділяється на чотири великі регіони — Центральну Україну (або Середню Наддніпрянщину), Західну Україну, Південну (або Степову) Україну і Східну Україну. (Вчитель все показує на карті.) Середня Наддніпрянщина. Землі середнього Дніпра разом із західноукра-їнськими землями належать до територій найдавнішого проживання українського народу, творення перших його держав (Київська Русь, Галицько-Волинське князівство). Історичними землями є: Київщина, Поділля, Полісся. Тут народилися Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Котляревський, Павло Чубинський. На подільських землях відбулося повстання під проводом Устима Кармелюка, багато замків і фортець, які стримували агресію турків і татар. Західна Україна. Волинь, Галичина, Буковина, Гуцульщина і Закарпаття. Історичні події. У Львові, Острозі, зародилося книгодрукування. Визвольна боротьба під Зборовом, Збаражем, Берестечком. Народилися Іван Франко, Михайло Грушевський, композитор Михайло Вербицький. Південна Україна пов’язана з історичною долею козаків. Запоріжжя — землі перебування Запорізької Січі та козацького війська. Східна Україна. Історичними землями є Слобожанщина, Кубань. Місто Харків повний час було столицею України. Уродженцем Слобожанщини був філософ Григорій Сковорода. Кримська Автономна Республіка. З Криму поширилося на Україну хрис-тиянство. Місто Севастополь увійшло в історію як легендарне місто в обороні під час російсько-турецької та Другої світової війни. Взагалі,історико-етнографічна мапа України налічує 18 груп населення(бойки,лемки,гуцули,поліщуки…). Вони вирізняются своїм особливим етнографічним колоритом:діалектною мовою,звичаями,обрядами,культурою і т.д. Ці відмінності по родзиночці слід збирати, зберігати і збагачувати. У цьому сила нашої нації.

Сторінка 6: У кожного народу є свої улюблені речі,дерева ,рослини. Ось верба – символ краси,неперервності життя. Вона дуже живуча: встромиш у землю гілочку – і виросте дерево, засип рану порошком меленої кори – і кров зупиняється. З давніх давен вербу вважали святим деревом. Освячені її гілочки служили оберегами полів від граду,обкурювали хату від хвороб, клали у купіль немовляти. А ось хрещатий барвінок-символ вічності. За легендою ця рослина заздрила запашній фіалці. яка мала аромат,красу і людську любов. Однак богиня Флора не змогла нагородити рослину великою красою. Зате дала їй гучну назву «вінка»,що означає «перемога». Що ж переможливого вбачали люди у цій скромній, з синіми квіточками рослині? В ній прихована могутня цілюща сила перемагати тяжкі недуги. А це,діти,калина-символ кохання,краси,щастя. Навесні калина вкривається білим цвітом,а восени палахкотить гронами червоних плодів. Калиною уквітчують весільний коровай, оселю, з неї печуть смачні пироги,лікуються. Народ склав про неї багато легенд та пісень.(Діти співають за вибором пісню про калину).Тепер погляньте на ці рушники. Це теж символ українського народу. Дім без рушників,як сім’я без дітей. Рушники старовинні обереги дому. Вишитий різними візерунками рушник є неодмінним атрибутом багатьох обрядів:з ним зустрічають дорогих гостей,справляють обжинки,проводжають в армію;дівчина подає рушник на знак згоди при сватанні,молоді стають на рушник під час шлюбного обряду,з рушником проводжають в останню путь. У кожному регіоні України свої кольори і орнаменти. Ось цей рушник вишитий червоними і чорними нитками. Чому ж таке поєднання?В пісні співається:

Два кольори мої,два кольори,

Оба на полотні, в душі моїй оба.

Два кольори мої,два кольори

Червоний –то любов, а чорний – то журба.

В житті кожної людини бувають радість та смуток. Я бажаю, щоб на ваших життєвих дорогах-рушниках були тільки світлі,радісні кольори і не було чорних -журби та печалі.

Сторінка 7: Українці працьовиті і творчі люди. Своїми руками вони творять чудеса. Взяти б для прикладу народну іграшку . З чого можна її виготовити?

Перша улюблена іграшка дитинства… У кожного з нас вона своя. Світ іграшок також переживає зміни, як і світ людей. Раніше популярними були одні іграшки, тепер — інші. Придивімося, як по вулиці ідуть в дитсадок мами з малюками. Іноді дітлахи несуть в руках улюблену іграшку. Не треба пильно придивлятися, щоб побачити, що дівчатка найчастіше пригортають до себе довгоногу цибату ляльку з заморським ім’ям Барбі, а хлопчаки взагалі тримають якихось жахливих пластикових монстрів, пофарбованих в темні неприємні кольори. Такі ж іграшки заполонили й полиці наших магазинів. Вони однотипні, байдужі, холодні… На жаль, ми забули про традиційні народні українські іграшки — добрі, веселі, яскраві, виготовлені з природних матеріалів. Вони, звичайно, не виблискують так, як глянцева холодна пластмаса, зате мають в собі набагато більше — частинку душі цілого народу. Українська іграшка, як і саме життя нашої нації, сягає глибокої давнини. Люблячі руки мам і бабусь завжди творили для своїх малюків забавки з того, що було в домі: з клаптика тканина, рослинки чи овочу. Ляльку робили з кукурудзяного качана, возика з дерева, корівку з маленького гарбузика… Вони були простими, ці іграшки, але в них зберігалися сили землі і сонця, теплота рук рідних людей. Здавалося б, іграшка — це дитяча забавка не варта уваги дорослої серйозної людини. Але завжди були по всій Україні майстри, які знаходили особливий сенс у виготовленні іграшок для дітей. Вправний тесляр творив із дерева коника-гойдалку. Таких коників обов’язково купували маленьким хлопчикам, і вони приносили дітям чимало щирої радості. З-поміж глиняних горщиків, тарілок, гончарі виставляли на ярмарках і півників-свищиків, і крихітний керамічний посуд. Здавна виробляли майстри в Україні й іграшки, які рухаються. Весело крутилися маленькі вітрячки, стукали молотками ведмеді-ковалі, танцювали по колу цап з козою. Сьогодні, мабуть, тільки в етнографічних музеях можна побачити чудові ляльки з пасма лляних ниток. їх вміло перев’язували в кількох місцях, щоб вийшли руки, ноги, коса до пояса. Майстрині виготовляли невеличкий одяг для таких ляльок. Це завжди був національний костюм, традиційний для тієї місцевості України, де робили ляльку. Як і годиться, для цих нарум’янених красунь з вишитими бровами знаходився і розмальований возик — колисочка, а для лялькового «господарства» — макітерки й полумисочки. Іграшковий глиняний посуд також відображав свої традиції кожного регіону. Глиняні забавки з Полтавщини дещо різняться від тих, які використовували, скажімо, на Поділлі. Можливо, для гончарів створення іграшок також було певною забавкою, відпочинком від основної роботи. Адже хоч гончарство завжди вважалося окрасою українського ремесла, але робота ця досить важка, вимагає багато часу і сили. Бо ж спершу потрібно було накопати глини, дати їй дозріти на подвір’ї. Глину доводилося весь час перемішувати і поливати водою, виконувати ще чимало необхідних дій, поки вона ставала придатною для формування виробу. В народі завжди казали, що виріб на гончарному крузі виходить гарним тільки тоді, коли в нього вкладають душу. А на Чернігівщині, виготовлені з глини і випалені в горні вироби навіть називали «душами». Тож виходить, що і кожна маленька глиняна іграшка — це теж частинка душі майстра, який формував її вручну на гончарному крузі, а потім ще й розписував з допомогою курячого пір’я чи ріжка чудернацькими, вигаданими ним самим квітами, чи народним орнаментом.

Не менш улюбленою в народі завжди була й дерев’яна іграшка. Вважалося, особливо в Правобережній Україні, що найкращі дерев’яні іграшки народжуються в Яворові на Львівщині. Чого тільки тут не створюють для малечі: дитячі меблі, дерев’яний ляльковий посуд, маленькі музичні інструменти… Найбільше цінуються коники на коліщатках. Іноді руками цілої родини творяться ці іграшки. Чоловіки-майстри старанно виробляють коників з дерева, а їх дружини і діти розмальовують їх яскравими барвами, які не тільки забавляють малечу, а й ще й звеселяють домівку, в якій «оселяються», наповнюють її запахом дерева. Так, народні іграшки мають неповторний аромат. Вони пахнуть деревом, випаленою глиною, природою… На відміну від тих штучних і безликих, з порожнім, а часто й жорстоким, поглядом пластмасових очей, які пропонує сучасна промисловість. А гойдалки з розписаними бочками і спинками! Для багатьох українців старшого віку спогади дитинства пов’язані саме з ними. А якими цікавими ,духмяними і просто смачними є коники, пташки з сиру, які для своїх дітей виготовляли вівчарі на полонинах! Нам не можна забувати про такі рукотворні дива і ми обов’язково будемо вчитися майструвати цю красу. (При цьому вчитель демонструє народні іграшки, таблиці)

Сторінка 8: “Мова кожного народу неповторна і своя”- це рядки з вірша. Ми також любимо свою українську мову і називаємо її калиновою, солов’їною, барвінковою. Вона є державною мовою України. Пригадаймо вірші про мову.

Українська мова-

Давня й молода.

Світить рідне слово

Як жива вода.

Звідки воно взялось-

Діло не просте…

В душу засівалось

Із душі росте.

Рідна мова в рідній школі!

Що бринить нам чарівніш?

Що нам ближче і миліш?

І дорожче в час неволі?

Рідна мова! Рідна мова!

Що в єдине нас злива?

Перші матері слова,

Перша пісня колискова!

Не цурайся пісні, яку чув од мами,

Не згуби – то мова прадідів твоїх,

Бо зректися пісні, що цвіла віками,

Мов забудь народ свій, даль його доріг.

Сторінка 9: Для вас підготовлено виставку книг. Тут ваші улюблені книги українською мовою про далекі походи, про наших дідів і прадідів, що жили на нашій землі, про людей, які славлять Україну в наші дні. Тут ви будете мріяти і співпереживати з вашими ровесниками – героями цих творів. На завершення нашого уроку я хочу прочитати вам уривок з вірша Василя Голобородька “Ми йдемо”:

Ми йдемо по Україні:

від степів до гір,

від лісів до морів —

звідусіль виходимо на прадавні шляхи,

і немає нам ліку.

Ми чинимо волю наших прадідів,

це вони нас послали у путь,

щоб ми йшли нашою віковічною землею

із нашими багатолюдними містами,

із нашими тихомрійними селами,

із нашими золотоверхими церквами.

Ми йдемо по Україні,

пов’язані вишиваними дівочими руками рушниками,

і радість сяє в наших очах.